ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА
Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе,
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Чорнобильська катастрофа найбільша екологічна катастрофа сучасності, яка трапилася о 1 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Великий викид радіоактивного пилу (в тому числі йоду 131, цезію 137, стронцію 90) піднявся на висоту 1500 м і був перенесений вітром до Скандинавії, Центральної та Південно-Східної Європи, Північної Італії. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи (пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс - Саркофаг). З обороту вилучено близько 5 млн. га землі (навколо АЕС створена 30-км зона відчуження).
Є чимало неспростовних свідчень бюрократизму, того, що центральні галузеві відомства приймали рішення з великим запізненням. Наприклад, період напіврозпаду радіоактивного йоду-131 становить лише вісім діб. За цих обставин оперативне проведення йодної профілактики могло стати ефективною захисною акцією, що допомогла б уникнути багатьох ускладнень стану здоров'я населення. Але тільки 9 травня 1986 року до Києва надійшов текст тимчасової інструкції з "негайної" профілактики враження радіоактивним йодом.
До ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було залучено величезну кількість людей різного фаху та соціального стану: військових, шахтарів, науковців, водіїв, медиків і багатьох інших. У післяаварійний період вони утворили низку об'єднань: всесоюзний "Союз Чорнобиль", який з 1991 р. трансформувався у міжнародний, та "Союз Чорнобиль України".
Суцільна завіса секретності, якою Чорнобиль був одразу відокремлений від усього світу, не давала можливості керівникам ліквідації наслідків аварії, провідним спеціалістам довести до народу вичерпну інформацію. А те, що вдавалося дістати, безжально чистила цензура. У результаті пресу звинувачували в необ'єктивності, приховуванні правди.
Сьогодні журналісти, які були свідками трагічних подій, згадують їх і завдяки цьому "закрита зона" стає "відкритою", а ми дізнаємось про реальні події, які тривалий час приховувалися від громадськості.
Красне сонце вдивляється з неба,
Як чорнобильська плаче земля.
Радіацію зборкати треба,
Бо вона, як той ворон, кружля.
Мертва зона не зна, що робити,
Де і в кого пораду знайти,
Як себе і людей захистити
Від такої страшної біди...
Чорнобильський вітер по душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає…
Годинник життя безупинно іде,
Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає…
Вибух призвів до радіоактивного зараження 53.4 тис. кв. м території України. 189 тис. га орних земель та 157 тис. га лісів стали непридатними для обробки через високий рівень радіоактивного забруднення.
Відразу ж на АЕС почали прибувати спеціалісти-ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну зону радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Перш за все потрібно було загасити пожежу, аби вогонь не охопив інші енергоблоки. Бо якщо б це сталося, катастрофа була б всесвітньою.
Тривожний дзвінок у пожежні частини,
Пошкоджено енергоблок номер чотири.
Ринулись хлопці гасити смертельний реактор
Для запрошення не знадобився й агітатор.
Життя за життя вони всі віддавали,
Своє майбуття за нас погребали.
Вже майже забуті герої пожеж,
Гасили реактор , не знаючи меж.
Вони всі померли, рятуючи нас –
Дітей ненароджених, чий рід би погас,
Трагедію квітня весь світ пам’ятає,
Полин, кожен знає, життя забирає.
Пропоную хвилинею мовчання згадати цих героїв. Вічна вам пам'ять…(метроном)
Чорнобиль - не лише технологічна катастрофа. Це і людська катастрофа, вплив якої відчутний і сьогодні. Навіть тепер, коли останній працюючий реактор №3 зачинений, відлуння Чорнобиля стихне ще не скоро.
Мій біль, мій жаль, моя біда,
Моя ти пам'ять вічна.
Земля покинута й не та,
Отруєна й незвична.
Зелений край, колишній рай,
Краси шматки роздерті,
Отруйний дощ на чорний гай,
Тепер - це зона смерті!
Життя не зупинилося після найбільшої у світі ядерної катастрофи: триває будівництво, вирощується хліб, народжуються діти.
Не можна не згадати імена людей, які були очевидцями тих подій. Це Шпарій Василій Михайлович та Бариба Сергій Володимирович. Низький вам уклін!
Учень читає вірш В. Кордуна «Зона»:
Земля за колючим дротом,
земля позбавлена волі.
У плинних древлянських широтах
сосни вклякають поволі.
Не вберегли ми рідну землю,
ще й у горі залишили потім.
Тож чи я відчахну від душі
й відокремлю просвітлену кров'ю і потом?
Чи простиш нам, земле пречиста,
Що тебе прирекли на засуд?
Плин літописів, тьма літочислень —
Все це викреслено із часу.
Ти чия, моя земле, чия ти?
І чиї милосердні очі
із досвітніх глибин зірчатих
надивитись на тебе хочуть?
Поки знов ця земля зцілиться,
проминуть віки, не народи.
Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,
затамую востаннє свій подих.
Ліси й села за дротом,
і тяжко зітхає глина.
Перед Поліссям, стражденним народом —
стаю на коліна.
Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе,
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Чорнобильська катастрофа найбільша екологічна катастрофа сучасності, яка трапилася о 1 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Великий викид радіоактивного пилу (в тому числі йоду 131, цезію 137, стронцію 90) піднявся на висоту 1500 м і був перенесений вітром до Скандинавії, Центральної та Південно-Східної Європи, Північної Італії. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи (пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс - Саркофаг). З обороту вилучено близько 5 млн. га землі (навколо АЕС створена 30-км зона відчуження).
Є чимало неспростовних свідчень бюрократизму, того, що центральні галузеві відомства приймали рішення з великим запізненням. Наприклад, період напіврозпаду радіоактивного йоду-131 становить лише вісім діб. За цих обставин оперативне проведення йодної профілактики могло стати ефективною захисною акцією, що допомогла б уникнути багатьох ускладнень стану здоров'я населення. Але тільки 9 травня 1986 року до Києва надійшов текст тимчасової інструкції з "негайної" профілактики враження радіоактивним йодом.
До ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було залучено величезну кількість людей різного фаху та соціального стану: військових, шахтарів, науковців, водіїв, медиків і багатьох інших. У післяаварійний період вони утворили низку об'єднань: всесоюзний "Союз Чорнобиль", який з 1991 р. трансформувався у міжнародний, та "Союз Чорнобиль України".
Суцільна завіса секретності, якою Чорнобиль був одразу відокремлений від усього світу, не давала можливості керівникам ліквідації наслідків аварії, провідним спеціалістам довести до народу вичерпну інформацію. А те, що вдавалося дістати, безжально чистила цензура. У результаті пресу звинувачували в необ'єктивності, приховуванні правди.
Сьогодні журналісти, які були свідками трагічних подій, згадують їх і завдяки цьому "закрита зона" стає "відкритою", а ми дізнаємось про реальні події, які тривалий час приховувалися від громадськості.
Красне сонце вдивляється з неба,
Як чорнобильська плаче земля.
Радіацію зборкати треба,
Бо вона, як той ворон, кружля.
Мертва зона не зна, що робити,
Де і в кого пораду знайти,
Як себе і людей захистити
Від такої страшної біди...
Чорнобильський вітер по душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає…
Годинник життя безупинно іде,
Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає…
Вибух призвів до радіоактивного зараження 53.4 тис. кв. м території України. 189 тис. га орних земель та 157 тис. га лісів стали непридатними для обробки через високий рівень радіоактивного забруднення.
Відразу ж на АЕС почали прибувати спеціалісти-ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну зону радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Перш за все потрібно було загасити пожежу, аби вогонь не охопив інші енергоблоки. Бо якщо б це сталося, катастрофа була б всесвітньою.
Тривожний дзвінок у пожежні частини,
Пошкоджено енергоблок номер чотири.
Ринулись хлопці гасити смертельний реактор
Для запрошення не знадобився й агітатор.
Життя за життя вони всі віддавали,
Своє майбуття за нас погребали.
Вже майже забуті герої пожеж,
Гасили реактор , не знаючи меж.
Вони всі померли, рятуючи нас –
Дітей ненароджених, чий рід би погас,
Трагедію квітня весь світ пам’ятає,
Полин, кожен знає, життя забирає.
Пропоную хвилинею мовчання згадати цих героїв. Вічна вам пам'ять…(метроном)
Чорнобиль - не лише технологічна катастрофа. Це і людська катастрофа, вплив якої відчутний і сьогодні. Навіть тепер, коли останній працюючий реактор №3 зачинений, відлуння Чорнобиля стихне ще не скоро.
Мій біль, мій жаль, моя біда,
Моя ти пам'ять вічна.
Земля покинута й не та,
Отруєна й незвична.
Зелений край, колишній рай,
Краси шматки роздерті,
Отруйний дощ на чорний гай,
Тепер - це зона смерті!
Життя не зупинилося після найбільшої у світі ядерної катастрофи: триває будівництво, вирощується хліб, народжуються діти.
Не можна не згадати імена людей, які були очевидцями тих подій. Це Шпарій Василій Михайлович та Бариба Сергій Володимирович. Низький вам уклін!
Учень читає вірш В. Кордуна «Зона»:
Земля за колючим дротом,
земля позбавлена волі.
У плинних древлянських широтах
сосни вклякають поволі.
Не вберегли ми рідну землю,
ще й у горі залишили потім.
Тож чи я відчахну від душі
й відокремлю просвітлену кров'ю і потом?
Чи простиш нам, земле пречиста,
Що тебе прирекли на засуд?
Плин літописів, тьма літочислень —
Все це викреслено із часу.
Ти чия, моя земле, чия ти?
І чиї милосердні очі
із досвітніх глибин зірчатих
надивитись на тебе хочуть?
Поки знов ця земля зцілиться,
проминуть віки, не народи.
Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,
затамую востаннє свій подих.
Ліси й села за дротом,
і тяжко зітхає глина.
Перед Поліссям, стражденним народом —
стаю на коліна.
Коментарі
Дописати коментар